Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Може, у вас є якісь запитання?

      Перетинці мовчали. Вони ще пам’ятали, що подібні запитання і, головне, відповіді на них іноді вони відчували на своїх спинах.

      – Ну, запитуйте! Не бійтеся! Вам уже нема чого бояться! – заохочував парторг. – Тепер вже прийшла своя влада!

      Тут наперед вийшов Василь Вовк. Не те що він найменше боявся, просто у свій вік йому вже було однаково, що буде потім.

      – От, пане, ви говорити про кращих представників! – сказав Вовк. – То, може, ви нам покажете їх?

      – А чого ж, покажу! – з готовністю мовив Котельников. – От тільки, шановний, я не пан, а такий самий, як ви, робочий чоловік. Я колись працював на заводі, де робили великі кораблі, а коли почув, що на визволених землях потрібні люди, партія направила мене до вас, для допомоги. Бо товариш Сталін розуміє, що затравлене польськими панами українське населення Галичини саме не може будувати соціалістичне суспільство. Йому потрібна допомога. А на ваше питання я відповім: так є! Це ваша односельчанка Марія Макуха, якій нова влада довірила бути головою сільської ради.

      Усі перевели погляд на Марію і намагалися упізнати у ній «кращого представника трудової інтелігенції». Напевне, пошуки у перетинців не увінчалися успіхом, і Марія це помітила з їхніх виразів облич. Їй стало незатишно.

      – А ще хто? – не вгавав колишній коваль.

      – А навіщо вам іще когось? – здивувався Котельников. – Уся Західна Україна поділена на округи. Від одного такого округу буде вибраний один делегат. З нашого округу таким делегатом я пропоную вибрати Марію Фотівну Макуху.

      – То які ж то вибори? – озвався Яків Смоляр. – То як перед Адамом поставили Єву і сказали вибирати собі жінку!

      Натовпом пішов смішок. А Смоляр підсумував:

      – Нє, то не є вибори!

      На тому й розійшлися. Перш ніж поїхати в інші села, Марія запросила Котельникова до хати трохи відпочити. Вже в хаті за столом, який нашвидкуруч наставила Катерина, Андріан скрушно сказав:

      – Так, багато залишилося сміття в головах ваших сусідів, товаришко Макухо! Тут роботи й роботи! А ті двоє, що питали? Хто вони?

      – Бувший коваль Василь Вовк і гайовий Яків Смоляр, – мовила Марія, підсуваючи перед парторгом миску з бульбою.

      – Гайовий? – здивувався Котельников. – Що значить «гайовий»?

      – Лісничий по-вашому.

      – Він служив полякам?

      – Так, слідкував за лісом, а коли став старий, то передав свойому синові Костю…

      Увесь час, що залишався перед виборами, Котельников і Марія роз’їжджали селами й містечками, де агітували за себе. Марія Макуха вже перестала ніяковіти перед людьми, що прийшли їх слухати, і наприкінці навіть сама спробувала виступати, щоправда, у неї це виходило не так переконливо, як у Андріана Котельникова.

      Так непомітно підійшов СКАЧАТЬ