Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ уже різні відповіді: «Навіть якщо жуйні тварини були результатом природної еволюції, чи існує якийсь розумний задум, що встановив закони природи, за якими ці тварини еволюціонували саме таким чином (тобто за яким кожен бик, що народжується у будь-який час та у будь-якому місці, має роги)?». Цілком зрозуміло, це питання є черговою формою проблеми існування (або не-існування) Бога. Наука може сказати, що для пояснення походження всесвіту та життя не є необхідним припускати наявність їх творця, але вона не може продемонструвати, що Бога немає так само, як не може довести, що він існує, – попри те, що ще в Середньовіччі Тома Аквінський вважав, що розум може підкріпити віру, та розробив п’ять доказів (філософських) існування Бога. Однак згодом Кант стверджував, що подібний спосіб доказів не є логічно обґрунтованим й існування Бога може бути доведено лише на підставі моральних постулатів. Саме таким чином філософія зазіхає на царину науки, продовжуючи пхати (так би мовити) скрізь свого носа.

      Отже, можна стверджувати, що від часів Античності до наших днів людство делегувало науці право відповіді на певні запитання. Однак існують й інші питання, відповіді на котрі в науки немає (наприклад, що таке благо та справедливість, чи існує модель держави, кращої за інші, чому існують зло та смерть тощо), і вони є предметом дослідження філософії. Хтось навіть сказав, що філософія є дисципліною, яка займається питаннями, які не мають відповіді.

      Це утрируване визначення. Справді, існують питання, на які немає відповіді, але вони є й у науковому просторі. Візьмемо, наприклад, питання про те, яке з непарних чисел найбільше: цією проблемою опікується наука математика, й воно належить до того її рівня, котрий ми визначимо як філософія математики. Отже, філософія займається скоріше тими питаннями, на які інші дисципліни не знаходять відповіді, як-от: «Що означає «існувати»?». Є різниця між твердженням «я є» в розумінні «я існую» або «собаки є ссавцями» та висловом типу «я був народжений у певному році» або запитанням, якою є погода. Отже, чи відрізняються причини, через які ми сприймаємо ідеї про те, що прямий кут має дев’яносто градусів, а всі люди смертні? Якщо я вважаю, що собаки справді належать до ссавців, зараз дощить, волхви відвідали новонародженого Ісуса, Наполеон помер на острові Святої Єлени, а прямий кут має дев’яносто градусі – чи всі ці мої переконання є «правильними» в одному й тому самому сенсі? Й що таке істина? Не те, щоб ці питання не мають відповідей, насправді відповідей на них дуже багато, й існують різні визначення істинності.

      Найкритичнішим філософським питанням, імовірно, було та залишається: «Чому існує дещо більше, ніж ніщо?».

      Можливо, усе це складні питання, й хтось вважає, що філософи марно витрачають час, ставлячи питання такого роду. Втім, уявімо собі пригніченого стражданнями або хворобами безталанника, який запитує: «Чого я народився? Чи не могли мої батьки не приводити мене в цій світ?». Цей бідося говорить про дещо суттєве для нього, і навіть якщо й займається філософією, то не усвідомлюючи цього, так само як знаменитий персонаж Мольєра ніколи не підозрював, що говорить прозою.

      А ось й інші, типово філософські, запитання, які ставлять перед собою пересічні люди: Чи є в цьому світі справедливість? Чому потрібно страждати? Чи існує життя після смерті, в якому мої страждання будуть віддячені? Моя кохана здається мені гарнішою за інших, але що означає «гарна»? Що краще: коли всі є рівними або коли кожному воздасться по його чеснотах? Прямий кут має дев’яносто градусів, і я в це вірю. Втім, якщо так само істинним є те, що всі люди смертні, то чи достатнім буде зустріти лише одного безсмертного, аби ця віра розвіялася? Якщо з літаючої тарілки на Землю зійдуть інопланетяни, чи будуть вони теж уважати, що прямий кут становить дев’яносто градусів? Проте хто сказав, що прямий кут дорівнює дев’яноста градусам? Які тварини мають душу? А в мене вона є? Що таке душа? І де вона перебуває? І що таке пам’ять, адже якщо хтось зовсім втрачає пам’ять, здається, ніби він також більше не має душі. Чому я плачу над тим, як розгортаються події в романах, хоча знаю, що їхні дійові особи вигадані? Чи не краще розбагатіти, відправивши до біса всіх навколо, ніж жити, як альтруїсти? Мені говорять, що свиня розумніша за собаку, але чому тоді мені подобається ходити на прогулянку із собакою? Це залежить від дружби, від кохання, від ідентичності? Але що таке дружба, кохання, ідентичність? Чому я вважаю, що особа, в яку я закоханий, є найдосконалішою серед усіх, тоді як чи не закохався б я в якусь іншу, живи я в іншому місті або працюй в іншому офісі? У чому полягає різниця між переконанням шляхом доведення математичної істини (наприклад, теореми Піфагора) та вмовлянням когось (наприклад, проголосувати за ту чи іншу партію)? Якщо доведення теореми здається «раціональним», то переконання проголосувати залежить від «ірраціонального» вибору? Або від вибору суто «розважливого»? Доведення теореми не торкається почуттів, тоді як рішення проголосувати ґрунтується також на віданні переваги, на почуттях, на емоціях. Отже, тоді я маю більш довіряти геометрам (технікам), ніж політикам? У чому полягає відмінність між розумом, інтелектом, переконаннями, відданням переваги та вибором за звичкою? Наскільки наше тіло заважає нашому мозку?

      Можна СКАЧАТЬ