Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його обіцянку знайти щось до чаю, коли вони з Репойто-Дуб’яго повернуться. І відразу подумав, що складно обрати пиріг і навіть сам напій для історії, яку вони розповідатимуть.

      Увійшов до кімнати й, завваживши на собі здивований погляд Репойто-Дуб’яго, сказав:

      – Вам знадобиться допомога. Я огляну інші кімнати, коли закінчимо тут… з вашого дозволу.

      Начальник розшукової частини ледь помітно кивнув та віддав наказ:

      – Діставайте нотатник, пане Менчиць, тут чимало роботи.

      Наступні дві години вони ретельно оглядали тіло і місце вбивства, Менчиць занотовував усі спостереження, фотограф фіксував можливі докази у свій спосіб. Молодий слідчий думав про Тараса Адамовича, який був тут зранку сам. Певно, він теж усе ретельно оглянув. Вони зможуть порівняти спостереження. Господар будинку посеред яблуневого саду сказав, що вони мають побачити все на власні очі, отож Менчиць дивитиметься. Інакше доведеться говорити Мірі Томашевич, що ховався від побаченого в інших кімнатах, оглядав нікому непотрібні комірки й описував, у якій позі знайшов отруєного собаку. Краплі крові на снігу, здається, з носа бідолашного пса, кілька зелених листочків біля миски, міцні кільця ланцюгу. Собаку теж шкода, але його смерть, здається, була легшою.

      Місто прокидається, наче вулик, починає гудіти, сповнюється звуками та плітками. Коли воно прокидається зі звісткою про вбивство, гудіння його тривожне й зацікавлене водночас. Чутки розносять двірники та хлопчаки, торгівці на базарі та візники. Плітки котяться хвилями, обростають вигадками, аж поки не потраплять на шпальти перших газет. Репортери вже нервово щось пишуть, поки слідчі обходять двір і сусідів, зазирають у вікна, ставлять запитання перехожим. Вони не воліють чекати офіційної версії – офіційні версії поліції завжди нудні, як лекція гімназійного вчителя латини.

      Репойто-Дуб’яго не любить спілкуватися з репортерами, однак пропускає деяких у двір будинку вбитого й коротко оповідає про те, що сталося. Думські чиновники знову вимагатимуть якнайшвидшого розкриття, а газети постачатимуть городянам щодня нові криваві подробиці, яких у цій справі не бракує.

      За кілька будинків від місця злочину Міра Томашевич відставляє вже порожню чашку, що й досі пахне лавандою, та запитує старого слідчого:

      – Ви втручатиметеся у розслідування?

      Господар не знає, як відповісти на це запитання, бо й сам не впевнений. У його дворі немає собаки, який сповістив би про прихід несподіваного гостя, однак зараз він чує рипіння хвіртки й може уникнути прямої відповіді. Колишній слідчий підвівся та вимовив:

      – Я не хотів би. Але, боюся, доведеться.

      Тим часом Яків Менчиць продовжує оглядати місце злочину. Фотограф повідомив йому, що стілець, до якого прив’язали майстра-червонодеревника, – горіховий. Хтозна, як він це зрозумів – із кольору деревини чи з вигляду стільця. Для віденських стільців потрібна міцна деревина, яка добре гнеться, СКАЧАТЬ