Крижане кохання ГУЛАГу. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніби кривавою калиною, на кожному… Олексій мовчав.

      – То ти, значить, пишеш вірші українською?.. – Тихо проказала Галя. – А давайте якоїсь пісні нашої заспіваємо? Я так сумую за Павелками й піснями… Бувало, сядеш, натомлений, працею зморений, після цілого дня гарування на колгоспному полі, і як співаєш-співаєш…

      – Ти не лякайся, що босенькі ніженьки вмочиш в холодну росу… – мелодійно відказала Наталя й підперла підборіддя рукою, замислившись про щось своє.

      – Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках однесу… – Заспівав Микола й обійняв молоду дружину.

      – То ви ж молодята? А я і не привітала! – Враз по тому згадала й сплеснула в долоні Наталя. – Де тобі, Миколо, житло видали?

      – Та ще немає ордера… – знітився військовий. – Чекаємо з дня на день. А Галя вчора випустилася з Драгоманова. Не знаємо, що робити. В інститутський гуртожиток тепер – зась.

      – Але ж направлення, Галочко, вам кудись дали?

      – Аж в міністерство освіти! – Радісно прощебетала дівчина. – Інспектором по Криму. Тепер їздитиму туди перевіряти школи.

      – Ого… Вітаю! А пожити можете поки що в нас, молодята, – підморгнула Наталя.

      Я.

      Ти завжди був впертим. Завжди був моїм і не моїм водночас. Навіть собі ніколи не належав… Однак чи це й справді має якесь значення?

      Ти тільки пиши. Збирай на крижинах своєї пам’яті літери в слова. Пиши, бо я знаю, що те – це є єдине, що робить тебе щасливим. Так, звісно, ти мені заперечиш. Що є я. І я – твоє щастя і доля. Однак ти просто пиши. Бо я бачу що є твоїм хистом і долею. Це залишиться поза нами, між нами і після нас. Твої слова. Бо рукописи не горять. Горять тіла. Спалені, перемелені системою. Горять душі в неопалимому вогні болю й печалі. А слова не горять. Їх контора пише. Навіть ті, твої, незаписані. Завжди є хтось, хто їх фіксує, коли в кав’ярні не знайдеться серветки, аби невпевненою рукою нашкрябати їх олівцем. Не хвилюйся, мій любий, все, що ти сказав колись цінного – небезпечне, неблагонадійне, вороже системі, чуже й чужде – все записано.

      Але ти просто пиши.

      Думки свої пиши, радощі й болі. Бо потім забудеться. Потім буде не так і не те. Буде інше. А це, теперішнє… Ох, як же мені тяжко пояснити тобі зараз… Ти просто пиши там, у своєму такому далекому зараз, п’ятдесят четвертому.

      Розділ четвертий

      Дорога на ешафот

      И пока не замерли обертоны сей низкопоклоннической ноты, позвольте мне здесь вспомнить еще одну вещь, роднящую меня с Адольфом Гитлером: великую любовь моей юности по имени Зара Леандер. Я видел ее только раз, в «Дороге на эшафот», шедшей тогда всего неделю, про Марию Стюарт. Ничего оттуда не помню, кроме сцены, в которой юный паж скорбно преклоняет голову на изумительное бедро своей обреченной королевы. По моему убеждению, она была самой красивой женщиной, когда-либо появлявшейся на экране, и мои последующие вкусы и предпочтения, хотя СКАЧАТЬ