Курячий бульйон для душі. Эми Ньюмарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я відповіла гордовитою усмішкою. Мене потішило, що люди помічають зміни в моїй вазі. Нарешті я привернула до себе увагу, якої так відчайдушно прагнула.

      – Так, усе просто чудово, – відповіла я, уникаючи її погляду. Я боялася, що мої сумні очі, мов відчинені двері, випустять моїх внутрішніх демонів. Вона миттю зрозуміла б, який глибокий біль мордує мене. Товаришка ще раз стурбовано подивилася на мене, видно було, що вона не повірила моїй брехні.

      Про мене пішли чутки, а я насолоджувалася кожним словом із тих розмов. Увага інших викликає залежність. Що більше я її привертала, то менше їла. Анорексія вчепилась у мене своєю мертвою хваткою.

      Минуло шість місяців. Я втратила двадцять п’ять фунтів.

      – З’їж, будь ласка, – товаришка по команді пропонувала мені поживний батончик.

      – Я не голодна, – брехала я й витріщалася на неї. Вона просто не розуміє: перекуси суворо заборонені. Вони – ознака слабкості та браку самоконтролю. Як вона не бачить, що це нерозумно?

      Проте глибоко в душі я знала: саме я чиню нерозумно. Ми повертались автобусом після тренування, і я геть забула поповнити свої сили після виснажливого кросу. Я відчувала, що через голод можу будь-якої миті знепритомніти. Саме так, я заробила критичну нестачу ваги, я була надто голодна, щоб якось діяти, я могла думати лише про повернення до своєї кімнати й нові віджимання.

      Уперше за півроку я зізналася собі: в мене проблеми. Мені потрібна допомога.

* * *

      – Гаразд, звіряймося, – каже Мінді, лідер нашої групи. Ми, четверо, сидимо на складних стільцях. Я шукала групу, яка розв’язує проблеми з розладу харчування, і знайшла – маємо зустрічі щотижня, у підвалі церкви.

      «Звірятися» в нас означає назвати своє ім’я та розповісти, як справи з харчуванням. І, так, треба розповісти про свої відчуття. Я нехтувала цю частину. Я заявляла: «Я почуваюся товстухою», – і сподівалася, що нічого надто особистого з мого життя я не викажу.

      Проте з часом я по-справжньому потоваришувала з дівчатами з нашої групи. Я все не могла повірити, що вони знають про мене найгірше, та при цьому люблять мене просто так, беззастережно. Здобувши їхню довіру, я почала дедалі більше розповідати про себе. Коли я промовила вголос своє потаємне, то змогла зрозуміти, якими спотвореними стали мої думки.

      Група допомагала мені бути чесною. Однак, що найважливіше, вони підштовхнули мене до одужання.

      – Це твій розлад харчування тобі каже, що ти товста, – пояснила мені одного разу Мінді. – Ти маєш наказати своїй анорексії, щоб вона стулила пельку.

      Її різкий коментар змусив мене збагнути: я стала заручницею власного розуму. Анорексія була впертою. Вона забрала з мене забагато енергії, вона не дозволяла мені дружити ще з кимось. Я присяглася собі, що одужаю. Я надто довго страждала й більше не хотіла так жити.

      Тож зараз або СКАЧАТЬ