Фалько. Артуро Перес-Реверте

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ манера вести розмову чудово доповнювала образ адмірала – худорлявого низенького галісійця з селища Бетансос, який вирізнявся густим сивим волоссям, пожовтілими від нікотину вусами, що нависали над верхньою губою, великим носом і косматими бровами. Ліве око було штучним, а праве – дуже чорне, суворе й жваве – вражало напрочуд розумним виразом. Він ненавидів слова «червоний» і «ворог», реагуючи на них зі спокійною злістю. Коротко кажучи, керівник франкістської розвідки був маленьким, кмітливим, іронічним і небезпечним. У генштабі Саламанки його називали «Кабан». Само собою, це прізвисько ніколи не вимовляли у його присутності.

      – Можна покурити? – спитав Фалько.

      – Ні, трясця твоїй матері! Не можна! – Він сумно позирнув на пакет із люльковим тютюном, що лежав на столі.– У мене страшний грип.

      Хоча начальник стояв, Фалько продовжував сидіти. Вони були знайомі давно – ще за часів, коли адмірал служив капітаном першого рангу і військово-морським аташе у Стамбулі й займався розширенням мережі республіканських спецслужб у Східному Середземномор’ї. Цю мережу він передав франкістам, щойно спалахнула громадянська війна. А вперше вони зустрілися в Стамбулі, задовго до кривавих подій в Іспанії, коли постачали зброю Ірландській республіканській армії, і Фалько виступав посередником між зацікавленими сторонами.

      – Я знайшов для вас дещо цікаве, – сказав Фалько.

      Він вийняв із кишені конверт і поклав на стіл. Адмірал допитливо глянув на нього. Штучне око було трохи світлішим за здорове, і цей контраст створював ілюзію, ніби він якось дивно коситься на співрозмовників, що змушувало їх почуватися незручно. Наступної миті адмірал відкрив конверт і витягнув поштову марку.

      – Не знаю, чи маєте ви таку в колекції,– пояснив Фалько. – Тисяча вісімсот п’ятдесятого року.

      Адмірал повертів марку і підніс її ближче до світла. Потім підійшов до шухляди, заваленої люльками й бляшанками з тютюном, дістав лупу і заходився уважно роздивлятися подарунок.

      – Чорна на блакитному тлі,– задоволено констатував він. – Негашена. Перша в Ганновері.

      – Саме так сказав продавець.

      – Де ти її купив?

      – В Андаї, перед тим як перейти кордон.

      – Ціна за каталогом – щонайменше чотири тисячі франків.

      – Я заплатив п’ять тисяч.

      Адмірал попрямував до шафи, вийняв альбом і сунув марку між сторінок.

      – Запиши у список витрат.

      – Уже записав… Що там з Аліканте?

      Адмірал повільно зачинив шафу. Потім торкнувся кінчика носа, позирнув на мапу і знову потягнувся до носа.

      – Маємо трохи часу. Принаймні кілька днів.

      – Мені доведеться їхати туди?

      – Так.

      Дивно, що одне коротке слово містить стільки інформації, іронічно подумав Фалько. Перетин кордону, знайоме відчуття безпорадності на ворожій території, небезпека СКАЧАТЬ