Шльондра. Марта Брижак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сиджу я на цьому величезному «траходромі» й думаю: «Коли ж ти, мужчино, щось почнеш?»

      – Чогось так спекотно, – сказав він і скинув футболку.

      «О, ну нарешті. Пішов контакт», – подумала я. Потім потягнувся до мене й почав розстібати кофтину. На фоні заграла «Нірвана».

      – Відколи ти слухаєш «Нірвану»? – питаю.

      – Що, як скажу, що від завжди?

      І от, вже вимкнулося світло, він знімає мої трусики.

      А я кажу:

      – И-и-и, ти гуму взяв?

      – Ой, точно.

      Вмикає світло, відкриває шафу, щось там шукає. Повертається назад.

      – А світло вимкнути? – підказую.

      – Ой, точно.

      І тут він щось там починає колупатися, намагається мені всунути. За третім разом щось та і виходить. Я плескаю його по плечу й кажу: «Перший будеш». То його, мабуть, здивувало. Ну, потицяв він кілька разів. Мені почала дзвонити мама. На тому все скінчилося.

      На місяць наших «зустрічань» Нік подарував мені запальничку. Красива така, червоненька, на газі, там ще щось писало, по-моєму, Honest. Оскільки курець з мене не дуже, то я просто носила її з собою, як приємну дрібничку. Любила отак потримати її в долоні, побавитися. Часом випустити синій струмінь газу йслухати, як вона тихесенько шкварчить.

      Мама каже мені: «Слухай, тобі ж тільки шістнадцять, а в нього наче серйозні наміри. Подумай, чи тобі варто морочити йому голову. У тебе ж іще навчання, потім в універ вступати». І я подумала, що справді – не варто.

      Середина жовтня, вечір. Я збираюся з думками, намагаюся сформулювати усе це. Слова, як листя з дерев, розлітаються в різні боки й зникають. Що робити, блін, що робити? Як це все подати?! І тут мене з роздумів вириває мелодія мобільного. «Нік». Бля. Я вже майже надумалася, тільки от би зібрати пазл докупи й почати говорити. Але я не можу. Як же важко. Сука. Як страшно.

      – Так? – мій голос дрижить.

      – Привіт! То що, побачимося завтра?

      – Еееемм… Вибач, ні, вибач.

      – Ти будеш зайнята? Ну так, справді, я й забув. В тебе ж репетитор.

      – Не в тому справа…

      – А що таке? Що сталося?

      Я збираю останню волю в кулак, і випалюю:

      – Пробач за все, ми мусимо розійтися.

      – Що? Як? Як розійтися?

      – Ну… Я не можу з тобою більше бути.

      – Я тебе якось образив?

      – Послухай, Нік, ти тут ні до чого. Просто я так вирішила.

      – Давай завтра зустрінемося?

      – Я не хочу.

      – Та хоч книжки тобі віддам.

      Ранок. Та сама трамвайна зупинка. Пам’ятник Шашкевичу. Спершу я його не побачила. Він підійшов якось так нечутно.

      – На! – простягає мені якийсь пакет.

      – Що там?

      – Та книжки, що ще? Давай відійдемо.

      – Слухай, Ніку. В мене ще справи. Маю забігти в Будинок учителя, треба якісь СКАЧАТЬ