Соловецький етап. Антологія. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ призначають зимою 1939—1940 рр. до етапу, що мав їхати на будівництво стратегічної залізниці в східній Фінляндії. Це було тоді, коли Совєтський Союз воював з Фінляндією. Становище в’язнів було тоді нестерпне. Мусіли ми, як могли, рятуватися від загибелі. Але такі люди, як М. Новицький, у цій ситуації були безпорадними.

      Більш того. Коли його призначили до етапу, я, використовуючи свої можливості старого соловчанина, зробив усе, щоб Новицький не поїхав з етапом. Але Новицький не зумів і цього використати. І коли я, що теж мав їхати, залишився, то він поїхав, бо не міг сказати лікарській комісії, що хворий. А в комісії тій головний лікар, мій давній соловецький знайомий, обіцяв його звільнити, як тільки він скаже хоч слово, що на щось жаліється. Більше, коли справа про звільнення від етапу ще не закінчилась, я не тільки радив, але й показав, де і як можна йому одержати теплий одяг і взуття. Але, як виявилося в останній момент, М. Новицький поїхав з етапом у рваних черевиках і в драному бушлаті, коли температура була нижча від 40° (бо бушлат і валянки у нього там же, де він їх одержав, відняли урки).

      Весною 1940 року поверталися з тієї залізниці покалічені та обморожені тисячі ув’язнених, і я дізнався, що Михайло Новицький працює за «дневального» (прибиральником у бараку), де жив інженерно-технічний персонал будівників-в’язнів.

Федір ПУЩЕНКО

      * Про Ф. Пущенка читайте далі.

      З професором чужих мов Федором Пущенком я познайомився лише на Соловках, хоч до арешту він, як і я, жив у Харкові і працював у різних інституціях.

      На острові він виявив себе дуже порядною людиною, жив страшно нужденно і тільки за нашою підтримкою зводив якось кінці з кінцями. Працював як і всякий солідний професор, єпископ, академік чи поет, звичайно, сторожем коло складу.

      Пущенко знав не тільки європейські, а й кілька мов Близького та Далекого Сходу. Об’їздив увесь світ і сливе все життя провів у подорожах. Крім того, був винятковим майстром оповідати. Цілими вечорами ми, було, слухаємо його оповідання про Австралію, Азорські острови, Індію, Соломонові острови тощо. Якось, сміючись, говорив:

      – Попрошу, мабуть, батька Сталіна, щоб замість Соловків відправив мене на Таїті; що то за чудесний острів! Які там чудові жінки, хоч би на старість одружитися з котроюсь!

      – Так ви ж одружений, – зауважили йому слухачі.

      – Ну, що ж з того, що одружений? Адже ж у мене дружина японка, а то була б ще таїтянка.

      На запитання якої не знає мови, говорив: «Знаю всі, крім російської». Він мав цілу школу на острові, кільканадцять груп, де читав лекції з різних європейських і неєвропейських мов. Про свою «справу» ніколи не оповідав. Цілком несподівано, улітку 1937 року, його вивезено літаком з острова, як говорили, до Москви. Що було з Пущенком далі, не знаю.

Іван ШАЛЯ

      * Іван Шаля (Шаль) народився у 1893 в с. Журахівка на Прилуччині. Після закінчення Петроградського університету (1916) працював інспектором народної освіти в Переяславі, потім у Києві, з 1920 року – викладач Київського, СКАЧАТЬ