Соловецький етап. Антологія. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з них віком – Олександра Навроцького, що до арешту був головним агрономом новоутвореного «Союзсахара».

      Великий спеціаліст, вихованець Київського політехнічного інституту, він усе життя віддав роботі коло землі і, прибувши на Соловки, мусів посісти посаду керівника соловецької сільськогосподарської частини. Був прекрасною, вдумливою, доброю людиною, непоганим дипломатом і вмів навіть Пономарьову довести правильність того чи іншого заходу котрогось із керівників сільгоспів чи агрономів. Тим рятував людей від усяких нагінок. З його приходом скрізь, де тільки було можливо, працювали на легких чи канцелярських роботах лише українці, хоч сам Навроцький ніколи ні перед ким не підкреслював, що він українець, чи дбає про своїх.

      Як прийшли конвоїри забрати старого до ізолятора, він склав речі, дістав люльку і, закуривши, промовив: «Так мені, старому дурневі, й треба, щоб знав, за що двадцять років служив».

Іван БОЙКО

      * Іван Іванович Бойко народився у 1892 р. в козацькому становому селі Олексинці (колишня Срібнянська сотня Прилуцького полку) в родині заможного господаря Івана Бойка.

      Під час І Світової війни мобілізований до царського війська. З початком української революції 1917-го опинився в білому русі, в армії Денікіна, де служив у чині штабс-капітана. Проте певний час був старшиною в армії УНР, сотником Головного Отамана Симона Петлюри.

      Зробив успішну кар’єру в сільськогосподарській галузі, наприкінці 1920-х обіймав посаду старшого агронома Укрплодоовоч Трактороцентру в Харкові. Арештований 31 грудня 1932 року за «шкідницьку діяльність» («контрреволюційна змова в сільському господарстві»).

      Колегія ОГПУ СССР 11 березня 1933 за статтею 58/4, 6 та 7 КК РСФСР (отже, формально Бойка судили не за законами УСРР) засудила його на 8 років тюремного ув’язнення. Того ж року доставлений на Соловецькі острови. Розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 р.

      Іван Бойко, агроном з Полтавщини, якось сказав мені, що був у Петлюри сотником, але просив нікому про це не говорити, бо, мовляв, пришиють ще один пункт. А тих пунктів 54-ї статті він має і так чимало.

      Був добрим агрономом, великим організатором і невсипущим господарем. Здавалось, що за працею навіть забував, що він в’язень, а коли лишався на самоті чи з приятелем, починав згадувати про Лохвицю, Пирятин, Лубні. Тоді нехай хоч горить усе соловецьке господарство, не повів би й пальцем.

      Хороший товариш, він часто-густо з агрономами Сапожниковим, Арсененком, Лашкевичем та багатьма іншими, прізвища яких я вже забув, чимало робив для поліпшення побуту та харчування соловецьких в’язнів. Єдина його хиба – надмірна обережність. Але тут на допомогу приходили Отченаші, Погрімчуки, Козлови, які всі операції щодо транспортування, переховування тощо пророблювали якнайкраще і за соловецькою традицією всіма силами один одному і всім разом допомагали і таким чином підтримували життя соловчан-українців.

      Державні СКАЧАТЬ