Мацюсеві пригоди. Януш Корчак
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мацюсеві пригоди - Януш Корчак страница 22

Название: Мацюсеві пригоди

Автор: Януш Корчак

Издательство: Фолио

Жанр: Сказки

Серия: Король Матиуш

isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6992-4

isbn:

СКАЧАТЬ зрозумів, чому на засіданні ради міністрів говорили про чоботи, про овес для коней та про сухарі. Якби в солдатів не лишилося в мішках сухарів, то довелось би померти з голоду, бо три дні вони гризли тільки сухарі. Спали по черзі, лише по кілька годин. А ноги в кожного були такі стерті, що кров аж булькала в чоботях. Тихо, мов тіні, пробиралися вони лісами, а поручик раз у раз дивився на карту, чи нема десь поблизу байрака або чагарника, щоб сховатися. Часто з’являлися ворожі розвідники: подивитись, куди вони тікають, і переказати своїм, як ліпше їх переслідувати.

      Коли б ви бачили Мацюся! Він висох за ці дні, мов тріска, згорбився і став ще меншим. Багато солдатів покидали карабіни, та Мацюсь не випускав свого з закляклих пальців. Як можна за кілька днів стільки пережити!

      «Татусю, татусю, – думав Мацюсь, – о, як важко бути королем, який веде війну. Легко було сказати: «А ми не боїмося, я здобуду над вами перемогу, як мій великий прадід». Легко говорити, та важко робити. Ох, яким я був тоді легковажним малюком. Думав тільки про те, як на білому коні залишатиму столицю, а народ кидатиме квіти під копита мого коня. І зовсім не думав, скільки людей загине».

      А люди падали від куль, і, можливо, Мацюсь тільки тому вцілів, що був маленький. Ох, як же вони зраділи, коли нарешті зустріли свої війська. І не тільки війська, а й готові, вириті окопи.

      «А тепер будуть з нас глузувати», – подумав Мацюсь.

      Проте скоро він пересвідчився, що навіть на війні існує справедливість. Коли солдати виспалися й пообідали в окопах, їм наказали відійти в резерв. Нові бійці зайняли окопи й почали стріляти, а вони пройшли ще п’ять верст у тил – і там розташувалися в невеличкому містечку.

      Там, на площі, їх зустрів полковник саперів, але тепер він зовсім не сердивсь, а лише сказав:

      – Ну, що, хлопці, зрозуміли, для чого потрібні окопи?

      О, ще й як зрозуміли!

      Солдатів, котрі кинули свої карабіни, відділили від тих, що повернулися з карабінами. І до цих останніх генерал звернувся з такою промовою:

      – Честь вам за те, що зберегли зброю. Справжні герої пізнаються не в успіхах, а в поразці. Погляньте, й ці два малюки тут! – вигукнув раптом генерал. – Хай живуть хоробрі брати Валигора та Вирвидуб!

      Відтоді Фелек став Валигорою, а Мацюсь – Вирвидубом. І вже інакше їх не називали:

      – Гей, Валигоро, принеси-но води!

      – Гей, Вирвидубе, підкинь-но дрівець у вогонь!

      І загін полюбив своїх вихованців.

      Тут на відпочинку солдати дізналися, що військовий міністр посварився з головнокомандуючим і лише король Мацюсь їх помирив. Мацюсь нічого не знав про ляльку, яка замінила його в столиці, й страшенно дивувався, що говорили так, ніби він був удома. Мацюсь був ще дуже молодим королем і не знав, що таке дипломатія.

      Спочили, підгодувалися солдати – й засіли в окопах. І розпочалася так звана позиційна війна. Тільки час од часу, коли солдатам ставало дуже нудно, йшли в атаку – то вони, то ворожа сторона, – і тоді ті чи ті просувалися СКАЧАТЬ